Вівторок, 24.10.2017, 11:19 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід
Головна » 2012 » Квітень » 25 » Про плату за землю з фізичних осіб
09:15
Про плату за землю з фізичних осіб

Про плату за землю з фізичних осіб  

     Покотилівська селищна рада інформує власників землі та землекористувачів з роз’ясненнями ДПС України.

      Харківською ОДПІ  Харківській області ДПС для відому та використання в роботі направлені роз’яснення ДПС України щодо плати за землю з фізичних осіб (листи від 13.03.12р. № 7188/7/17-3217 та від 14.03.12р. № 7267/7/17-3217). Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.01 № 2768-ІІІ (далі – Земельний кодекс), а справляння плати за землю – Податковим кодексом України від 02.12.10 № 2755-ІV (далі – Податковий кодекс). Відповідно до статті 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Згідно із статтею 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. У статті 270 Податкового кодексу зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. У пункті 286.2 статті 286 Податкового кодексу зазначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.  

     Відповідно до пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

        Згідно із пунктом 287.2 статті 287 Податкового кодексу облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня. Відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

    У статті 116 Земельного кодексу зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або за результатами аукціону. Відповідно до статті 126 Земельного кодексу документи, що посвідчують право на земельну ділянку є: - право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом; - право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; - право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі. Згідно із пунктом 5 Указу Президента України від 19 січня 1999 року № 32/99 „Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” (далі – Указ № 32/99) покупцями земельних ділянок несільськогосподарського призначення можуть бути, зокрема, громадяни України – суб'єкти підприємницької діяльності. Але з підписанням Указу Президента України від 20 липня 2007 року № 650/2007 вказаний Указ втратив чинність. Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1015 „Про затвердження форми Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності)” в рядку 6 зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта фізичних осіб – підприємців.

        Відповідно до підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу, платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності. Згідно із підпунктом 291.5.3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема, фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів. Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-IV фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Згідно із пунктом 1 статті 128 Господарського кодексу громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

    Враховуючи зазначене, якщо державний акт на право власності за земельну ділянку, який наданий у порядку встановленого діючого законодавства (відповідно до чинного Указу № 32/99 (з 19.01.99 по 20.07.07 і згідно до договору купівлі – продажу земельної ділянки в зазначений термін) оформлений на фізичну особу – підприємця, і земельну ділянку використовує сам підприємець, яка надана для здійснення підприємницької діяльності, то тільки такий підприємець (платник єдиного податку) звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку. Одночасно повідомляємо, якщо державний акт на право власності за земельну ділянку, який наданий у порядку встановленого діючого законодавства (відповідно до чинного Указу № 32/99 (з 19.01.99 по 20.07.07 і згідно до договору купівлі – продажу земельної ділянки в зазначений термін) оформлений на фізичну особу – підприємця, який знаходиться на загальній системі оподаткування, то такий підприємець подає органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки Податкову декларацію з плати за землю і сплачує земельний податок щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. А якщо державний акт на право власності за земельну ділянку оформлений на фізичну особу, то нарахування сум податку проводиться органами державної податкової служби і видають податкові повідомлення-рішення платникові до 1 липня поточного року і сплачує земельний податок протягом 60 днів з дня вручення зазначеного повідомлення-рішення.

       Відповідно до статті 796 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – Цивільний кодекс) визначено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Крім того, відповідно до статті 797 Цивільного Кодексу плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

       Отже, при наданні в оренду будівель, споруд або їх частин земельні ділянки під ними використовуються безпосередньо наймачами і не використовуються в підприємницькій діяльності наймодавцями, тому останні незалежно від обраного виду підприємницької діяльності, у тому числі надання в оренду приміщень, повинні сплачувати земельний податок за земельні ділянки під будівлями (спорудами, їх частинами), нежилими приміщеннями (їх частинами) у багатоквартирному жилому будинку, що передані в оренду, на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

        Що стосується земельної ділянки у багатоквартирному житловому будинку то слід зауважити, що відповідно до частин першої та другої статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Тобто, чинним законодавством передбачено можливість передачі у власність чи надання в користування земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинків об'єднанню власників будинку або підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

        Згідно із пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Ця частка визначається співвідношенням загальної площі приміщення до спільної площі усіх квартир і нежитлових будівель у будинку. Також слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 510 Цивільного кодексу у зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Статтею 6 Закону України „Про оренду землі” від 06.10.1998 року           № 161-XIV (далі – Закон України № 161) визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Отже, укладання договору оренди землі можливе на земельну ділянку із зазначенням у ньому всіх часток, що належать до неї, та відповідно всіх орендарів. Зазначений договір оренди землі повинен містити невід'ємні частини, визначені статтею 15 Закону України № 161. Таким чином, зацікавлена фізична особа – підприємець на земельну ділянку може укласти договір оренди землі, в якому сторонами (орендарями) виступатимуть кілька осіб. Нарахування орендної плати в цьому разі буде здійснюватися пропорційно тій частинні площі будівлі, що перебуває у власності кожного співвласника. Відповідно до 21 Закону України № 161 орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

        Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-IV (далі – Цивільний кодекс) визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Згідно із статтею 357 Цивільного кодексу частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно із статтею 357 Цивільного кодексу співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Згідно із статтею 368 Цивільного кодексу спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно до статті 369 Цивільного кодексу співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно із статтею 368 Цивільного кодексу співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу. Відповідно до статті 369 Цивільного кодексу майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно із статтею 377 Цивільного кодексу до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

      Відповідно до статті 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Відповідно до статті 120 Земельного кодексу у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Згідно із статтею 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. У статті 270 Податкового кодексу зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Згідно із пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу). Враховуючи вищезазначене, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний сплачувати земельний податок пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.    

Переглядів: 404 | Додав: Мария | Рейтинг: 0.0/0